Особливості та властивості каменю габро

Саме так – «чорний граніт» іноді помилково називають камінь габро. Однак це в корені невірно. Габро – лужна порода, в той час, як граніт – кислотна. Слово «габро» має італійське коріння. Саме таку назву носить місцевість в Північній Італії, де камінь цієї породи добували спочатку.

Габро – камінь з магматичної породи (тобто вулканічного походження), який в своєму складі містить польові шпати і різні мінерали темних кольорів. В його основі такі плагіоклази, як бітовніт і лабрадорит. З кольорових матеріалів у складі цього виду граніту спостерігаються піроксени, амфібол і олівін. Якщо останній переважає, то такий його вид називається олівіновою породою.

Основна складова габро – плагіоклаз. Найвідоміші з плагіоклазів – лабрадорит. Лабрадорити, в свою чергу відсотків на 90 складаються з лабрадорів, яким характерний блакитний або зелений відтінок. При шліфуванні габро зі значною часткою лабрадориту на світлі камінь елегантно поблискує зеленувато-синіми вкрапленнями. Часто цю властивість обіграють при облицюванні будівель великого розміру або при виготовленні пам’ятників, меморіальних плит, масивних колон.

Габро можуть залягати на різній глибині і розташовуватися різними за розміром масивами. Неглибокі по розташуванню каміння складаються в основному з світлих і темних кристалічних мінералів. Габро частіше залягають великими масивами. Найбільші з них розташовуються в Канаді (масив Дулут), на Уралі (Росія), Україні, Франції, ПАР. Зокрема, в Україні поклади розташовані на території Житомирської області і це місце розташування – одне з найбільших в Європі.

Іноді до складу цього каменю входять рудні елементи. Тоді його добувають в якості нікельоскладових або мідноскладових пород.

Найчастіше камінь застосовують для будівництва (як блоків) і облицювання (плити для облицювання найчастіше полірують). Останнім часом габро стали використовувати в якості каменю для бордюрів, а також при виготовленні підвіконь, стільниць, на нього звернули увагу виробники пам’ятників. Також цей камінь застосовують при виготовленні дорожнього каменю і щебеню. Головні плюси цього чорного (а іноді – темно-зеленого) каменю – стійкість до низьких температур і міцність.